11 листопада 1908 року відбулося урочисте посвячення костелу. У 1909—1910 роках Людвіка Пунчерта подарувала храму мармурові статуї розп'ятого Ісуса Христа і Матері Божої. У 1911 році фронтон споруди прикрасили мармурові статуї євангеліста Івана і святого Иосифа роботи відомого львівського різьбяра Войтовича. У 1933 році освячено головний вівтар. Під час Першої світової війни костел зазнав руйнувань, але був відновлений. У роки Другої світової війни костел знову зазнав незначних руйнувань. Ще до травня 1949 року в храмі відбувалися богослужіння.

В 1949 році комуністами було складено акт про «аварійність культової споруди». А в 1954 році вирок виконали, декілька днів руйнували храм вибухами, які нагадували бойові дії. В 1959 році на місці костелу відкрили універмаг. Внутрішнє оздоблення храму вдалося вивезти в Польщу. А частина горельєфів Хресної дороги та скульптура Мадонни були перенесені у Серединну церкву Різдва Христового.

Так завершилася історія парафіяльного римо-католицького костелу в Тернополі. Це була витончена споруда в неготичному стилі, найкраща в Україні, та одна з найкращих у Європі. Шатрова вежа храму піднімалася на висоту 62 метрів і була найвищою вежею у місті. Вражала красою внутрішня оздоба храму, особливо красивими були вітражі. Автором проекту костелу був відомий львівський архітектор професор Теодор Мар’ян Тальовський.